I хоч я знаю мови всі земні,
I розумію й ангельське казання —
Та цим ніяк не втішитись мені,
I не закінчиться страждання.
I буду наче мідь дзвінка,
I бубон чутиметься в слові,
Мій спів — мелодія гірка, —
Нема любові.
Коли й по світу йду не навмання,
Майбутньому дивлюся в очі,
I всі мені відкрилися знання,
Всі порухи пророчі,
I навіть маю віру, що без меж,
I вказую дорогу річці кожній,
Рівняю гори для майбутніх веж —
Та без любові все, —
То я порожній.
Прийде ж бо час — замовкнуть мови всі,
Були знання — i їх не стане,
Впаде кінець всій зовнішній красі —
Вона зів’яне.
Здивуєтесь: пророцтва не збулись!
Їх мовила ж душа непересічна?
Це все земне — i знищиться колись,
Любов же — вічна.
Комментарий автора: Переспів. Епіграф: "Ніколи любов не перестає!" (1 Послання до коринтян, 13).
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Публицистика : Ты можешь жить. - Анатолий Бляшук Это стихотворение я писал, будучи под впечатлением того, как действует дьявол, когда уничтожает человека. Как он лжет, что у тебя нет ни будущего, ни надежды, и единственное, что тебе осталось, это покончить с собой. Как он рассказывает упавшему человеку, что сердце Отца для него закрыто навсегда, что Он хочет его осудить и испепелить в аду. Как он просто накладывает пелену нам на глаза, говоря, что света для нас больше нет. Но это не так. Бог тебя любит. Он тебя любит, и будет любить, и всегда будет ждать твоего возвращения. Какими бы ты тропами не ходил, Отец всегда тебя примет, когда ты прейдешь к Нему. Так говорит Слово Божье: Луки 15:11-32.
