На стихотворение Анны Лукс:
«Запутался ты снова в сквернах мира:
Бежишь от Истины и от Креста,
Твоих грехов всё тяжелее гиря;
Всё ниже-ниже падает душа
И вот уже – в грязи, свинье подобно,
Лежит без сил, без воли, чуть дыша,
Себе противна, Богу – не угодна!»
Отсудить у Бога суд,
Над свиньей, упавшей в грязь,
И почувствовать, что крут,
Личной святостью гордясь.
А свинья, она в грязи,
Хрюкнет горькое в ответ:
Умолять начнет, просить
В рай отобранный билет,
Не у Бога, у тебя,
В чьих руках тяжелый кнут!
Прочитано 10851 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 3,67
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Cветочка, люблю вас.
Присоединяюсь к смыслу вашего стиха.
?
2008-11-12 22:55:50
Светлана, а Вы не подумали, что Анна может описывает свой личный пережитый опыт или переживает за кого-то близкого? Ведь эти образы и свиньи и пса не придуманы ею, а взяты из Нового Завета, где люди уходящие от Бога характеризуются именно так. У них трагедия они думали, что познали Бога, а на самом деле это было не так. Ваша реакция вообще не очень понятна. Комментарий автора: Анна пишет в поучительном тоне, обращаясь к "свиньям" У нас нет права судить, мы не Бог. Да и Бог не судит, а судят нас наши собственные поступки, и так называемая совесть. Анна похоже давно уже забыла, что когда-то была отступницей, как и все мы.
Испытание - Тамара Локшина "Вы знаете, что испытание вашей веры вырабатывает стойкость, а стойкость должна настолько возрасти в вас, чтобы вы стали зрелыми и цельными, без всяких недостатков." (Иакова 1: 3-4 RSZ)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
